політичне право

Бадзьо, Юрій Васильович (1936, с. Копинівка Закарпатської обл.) - укр. політолог, літературознавець, громадсько-політичний діяч, "шістдесятник"-дисидент, багаторічний радянський політв'язень, лауреат премії Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів (1999). Закінчив філологічний ф-т УНУ (1958), аспірантуру при Ін-ті літератури НАНУ (1964). За участь в укр. національно-демократичному русі був ув'язнений на 12 років за звинуваченням в антирадянській агітації та пропаганді (1979). Достроково звільнений завдяки демократичним змінам в Україні (1988). Голова Демократичної партії України (1990 - 1992). Працює в Ін-ті філософії ім. Г. Сковороди НАНУ (від 1993 р.). Автор багатьох політологічних і літературно-критичних статей, а також дисидентського трактату "Право жити", в якому проаналізовано політичне становище укр. народу в складі СРСР і тоталітарні основи радянського соціалізму. Написанау 70-і рр., ця праця була видана лише у 1996 р.

Дудрович, Андрій Іванович (1782 - 1830) - укр. філософ. Закінчив Пештський ун-т (1803), вивчав угорське право і політичні науки в Кашавській академії В. чителював у Чернігівській та Харківській гімназіях. Викладач (1863), проф. (1819) філософії, ректор Харківського ун-ту (1829 - 1830). Докт. філософії, учень Шада. Заслужив промовисту епітафію: "Жив так, як учив". Католик, масон; виділявся "моральним впливом своєї особистості" на студенство. Добре розумівся у філософії Канта, Фіхте, Шеплінга. Був переконаним шеллінгіанцем В. важав: "тільки філософія робить людину істинно освіченою"; органом філософії є "інтелектуальна інтуїція"; "принцип існування тотожний з принципом пізнання"; "здорова філософія може бути... тільки пізнанням Бога"; природний стан людини є водночас і громадським; "в абсолютному розумінні" немає жодної різниці між юриспруденцією та вченням про мораль; держава "здорова" лише тоді, коли спирається на подвійне законодавство - політичне й водночас моральне.

[br]

Осн. тв.: "Короткі філософські міркування" (1811); "De studii academici natura" (1815); "Про тваринний магнетизм" (1818).

ЕТНОС, етнічність - спільнота, в якій люди об'єднані вірою у спільне походження та наявністю культурної єдності - мови, звичаїв, міфів, епосу і т.п. (див. етнокультура). Підставою віри у спільне походження можуть бути як деякі реальні, так і уявні обставини: найчастіше ця віра ґрунтується на уявних обставинах, тобто на міфі про спільне походження. Так, вірі у кровну спорідненість рідко коли відповідають реальні обставини, як правило, ці обставини є уявними. Поняття "Е." поєднує в собі об'єктивний складник - культурну спільність із суб'єктивним - етнічною самосвідомістю. Етнічна самосвідомість - це усвідомлення індивідом своєї належності до даної спільноти як чогось відмінного від інших спільнот. Вона, отже, містить у собі, по-перше, елемент протиставлення іншим спільнотам (ми - вони, свої - чужі) і, по-друге, хоча б деяке уявлення про основу своєї єдності. Ознаки, які спільнота використовує для того, щоб відрізнити себе від інших, можуть бути різної природи - антропологічні (фізичні), ознаки побуту чи поведінки, мова, вірування, звичаї тощо. Слово "Е." грецьк. походження - у найдавніших своїх застосуваннях (напр., у Гомера) цим словом позначали не тільки окремі групи людей, а й деякі скупчення тварин (напр., рої комах або пташині зграї). З певного часу словом "Е." греки стали називати негрецькі племена. Цю традицію запозичили римляни, які також вживали це слово на означення культурно віддалених племен, зокрема варварів. Із прийняттям християнства словом "Е." стали називати нехристиян, язичників. Під час та після виникнення європейських націй в Європі стали застосовувати слова, похідні від лат. populus (народ), або ж слово "нація" (див. нація). Хоча у формуванні європейських націй етнічний чинник відігравав важливу роль, це упродовж тривалого часу залишалося поза увагою (бо націю розуміли передусім як політичне утворення). Оскільки слово "Е." несло в собі занижені чи негативні смислові відтінки, то на Заході (особливо в англомовних країнах) його стали вживати тільки щодо етнічних груп. Сучасний англ. дослідник Сміт виокремлює такі найважливіші ознаки етнічної ідентичності: 1) групова власна назва; 2) міф про спільних предків; 3) спільна історична пам'ять; 4) один або більше диференційованих елементів спільної культури; 5) зв'язок із конкретним "рідним краєм"; 6) почуття солідарності у значної частини населення. Чим більшою мірою даному населенню властиві ці атрибути (і чим більше цих атрибутів властиві населенню), тим більше воно відповідає ідеальному типу етнічної спільноти. Етнічні нації - особливе етнічне утворення: в його виникненні етнічний чинник відіграє дуже важливу роль, але доконче у сполученні з іншими чинниками, як-от: професійна культура, ідеологія, політика та право. Термін "етнічність" в сучасній філософії та етнології застосовують на означення абстрактного поняття, з допомогою якого мислять дещо найсуттєвіше і необхідно наявне в будь-якому Е.